40-тонна «Ластівка» знищує рашистів під Бахмутом.
Тут ніколи не буває тихо по-справжньому. На околицях Бахмута чутно постійну канонаду і звуки стрілецьких боїв. Вітер степом далеко розносить цю грізну кантату. Воїни однієї з бойових бригад Сухопутних військ, які тримають міцно цю ділянку фронту, на власному досвіді знають, наскільки ворог підступний і шукає будь-яку шпарину, аби вгвинтитись у нашу оборону. Відтак піхота напоготові, а в разі чого – і більш важкі аргументи. Танкові підрозділи, до яких піхотинці мають неабиякий пієтет. Ще б пак, хто ще за лічені хвили примчить і вріже з усіх стволів по ворогу так, що «йой-мамцю»?! Звісно, танкісти.
Серед них і екіпаж Т-64, який її лагідно називає «Ластівка».
– Оце наша «Ластівка», – плескає долонею по броні Віктор, командир екіпажу. – Вона нас із таких пригод вивозила, що не до оповідання. Навіть раз було проривалися на ній крізь ближні ворожі тили. Нам «безпілотчики» потім казали, що поруч нас лягало дуже і дуже щільно, майже впритул. Але ні на нас, ні на машині ані подряпинки!
Віктор родом із Миколаївщини. І воювати починав ще у складі сил АТО. Крайній контракт на проходження служби уклав у 2021 році, знову сівши на командирське місце улюбленого Т-64.
– Я строкову починав танкістом ще в «Десні». Вчився на Т-64 і, на мій погляд, це найкраща машина з усіх існуючих. Ознайомлювався я з Т-72, Т-80, але серце і руки прикипіли до «шістдесят четвірки».
Воїн говорить, що інтенсивність протистояння з ворожими екіпажами на Харківщині, у звільненні якої він брав участь, була більшою. Тут ворожі «коробочки» воліють без зайвої нагоди не висовуватись. Але «жирних цілей» для танкістів усе ж не бракує: і скупчення ворожої піхоти, і розвідані БПЛА укріплення рашистів. Робота триває щодня: жорстке і планомірне «мінусування» окупантів у комунікації із побратимами з інших підрозділів.
– Ми це помітили, що на їхніх «елітних» Т-90 екіпажі дійсно мали виучку і злагодженість. А зараз – масою беруть. Мабуть, критично закінчилися фахівці, – говорить він. – Те, що я перед вами зараз сиджу, то є тому підтвердження. Хоча недооцінювати ворога все одно не можна!
У мирному житті Віктор мав досить специфічну професію – виточував на заводі лопатки для турбін, які потім перекачували вміст газогонів, приводили в рух силові агрегати військових кораблів. Воїн каже, що його військова спеціальність нині набагато актуальніша. Заводські будні будуть після нашої Перемоги.
– Я досі дивуюсь «мотивації» окупантів. За що вони воюють?! За крадені пралки і мобільники?! – гнівно мружиться він. – Я знаю, за що я воюю – за свою хату і родину! А вони?!
До слова, слідом за батьком боронити Україну пішов і старший син Віктора – Олег. Його підрозділ нині захищає Авдіївський напрямок. Батько-танкіст хоч і переживає, але пишається малим. Каже, що правильно виховав сина. Ну, а вдома їх чекають дружина та молодша 13-річна донька.
Нашу бесіду перериває виклик по рації. Танкісти прожогом займають місця в бойовій машині й вона, заревівши двигуном, починає водити стволом гармати, наче щось дописує у небі. З окопу поблизу чути, як танкова гармата гучно рявкає, раз у раз посилаючи окупантам «гостинці». Десь за пару трійку кілометрів у небо починає важко повзти чорна кіптява диму. Влучили! Ще одна «жирна ціль» перетворюється на жирну кіптяву в біло-сірому грудневому небі.
З люка по пояс висовується Віктор і, махаючи рукою у бік ворога, зазначає : «отак і живемо».
Наші мужні та невтомні воїни!
Слава Україні!
Військкор Володимир Скоростецький
Міністерство оборони України
Інформагентство АрміяInform
